wrapper

Минулого тижня українська і не тільки громадськість скромно відсвяткувала три роки з моменту обрання президента Петра ПОРОШЕНКА главою держави. Крім чергового перемивання кісток з боку «зрадофілів» і звичного вихваляння з боку «порохоботів», була помітна ще одна лінія. А саме: раптово багато експертів і політологів, навіть скептично налаштованих до Порошенка, заговорили про те, що альтернативи йому в якості президента немає. Наскільки це відповідає дійсності, розбиралася «Країна».

Більшість соціологічних опитувань останніх місяців показують, що у Порошенка, який виграв вибори 25 травня 2014 року в першому турі, вже давно немає переваги перед його суперниками. Його рейтинги катастрофічно падають.

Останнє соцопитування групи «Рейтинг» про те, наскільки респонденти задоволені діяльністю центральних органів влади, показує, що 82% опитаних не задоволені діяльністю Порошенка на посаді президента. Цілком схвалюють роботу глави держави тільки 3% респондентів.

За даними квітневого опитування Центру Разумкова про ставлення громадян до суспільних інститутів, не довіряють президенту України 71,9% опитаних, а довіряють у три рази менше - 22% респондентів.

Відповідно до соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в грудні, за Петра Порошенка на президентських виборах, якби вони відбулися взимку, проголосувало б лише 6,4% респондентів. Практично однаковий з Порошенком рейтинг у лідера «Опозиційного блоку» Юрія БОЙКА, а випереджає чинного президента в рейтингу лідер «Батьківщини» Юлія ТИМОШЕНКО.

За деякими соцопитуваннями, у Порошенка дуже низькі шанси навіть на вихід у другий тур президентських виборів.

Але куди краще показники глави держави в тих закритих соціологічних опитуваннях, які робляться для внутрішнього користування соціологічними компаніями, контрольованими колишнім главою фракції БПП Ігорем ГРИНІВИМ. За інформацією «Країни», в березневому закритому опитуванні, проведеному службою «Соціс», у Порошенка 13,2% голосів, на другому місці Тимошенко з 12,9%, а на третьому - фронтмен «Океану Ельзи» Святослав ВАКАРЧУК. Також у квітні-травні перші місця (правда, з дуже невеликим відривом від конкурентів) віддавали Порошенку і ряд інших соцопитувань.

У такі цифри не вірить політолог, керівник Центру «Третій сектор» Андрій ЗОЛОТАРЬОВ.

«Опитуванню Гриніва довіряти не можна, професія політтехнолога - це крутійство. Мало того, що він малює Порошенку завищені цифри, але зверніть увагу на появу в цьому рейтингу Святослава Вакарчука. Уже всі, кому не лінь, кажуть, що у Гриніва нав'язлива ідея: розіграти карту Вакарчука. Але витік таких даних говорить про те, що тепер почнеться соціологічна війна. Оточення Порошенка буде зомбувати суспільство, доводячи, що саме він лідирує в усіх рейтингах, розраховуючи на ту частину, яка традиційно голосує за переможця. Насправді справи у Порошенка йдуть вкрай погано. Він уже програє Тимошенко, хоча цю перевагу можна спробувати виправити адміністративним шляхом або придумавши ще якісь ходи, чим зараз і займається його оточення», - вважає Андрій Золотарьов.

Ще один співрозмовник «Країни» - авторитетний соціолог, керівник «Українського барометра» Віктор НЕБОЖЕНКО говорить про те, що без адміністративного ресурсу і прямого тиску на територіальні виборчкоми ближче до лінії фронту Порошенко програє у другому турі будь-якому супернику.

«У другому турі президентських виборів в Україні він програє будь-кому, хто пройде з ним у другий тур. Його рейтинг уже давно не 54%, не 30% і навіть не 20%. Програє тому, що люди будуть вибирати за принципом «хто завгодно, тільки не Порошенко». Тому Адміністрація президента України намагається зробити з нього унікального і безальтернативного кандидата. Але ця стратегія тільки погіршить його положення. Адже можна задавити всіх суперників, скупити всі ЗМІ і розширити армію порохоботів; можна оголосити, що Путін йде на Київ, можна використовувати весь адміністративний ресурс. Але вони нічого не зроблять з тим, що люди більше не хочуть, щоб президентом був Порошенко», - говорить Небоженко.

У цілому зараз електоральне становище у Порошенка, можливо, дещо краще, ніж у Ющенка на третій рік президентства, але набагато гірше, ніж було у Віктора ЯНУКОВИЧА навіть перед Майданом.

Утім, більш показовим є порівняння з іншою ситуацією - перед президентськими виборами 1999 року, коли на другий термін переобрався Леонід КУЧМА.

На початку кампанії рейтинг Кучми не перевищував 10%, його обходили Олександр МОРОЗ і навіть Наталія ВІТРЕНКО. Тоді Кучма вирішив повторити кампанію Бориса ЄЛЬЦИНА зразка 1996 року - зібрати навколо себе олігархів і підібрати зручного спаринг-партнера для другого туру, на тлі якого виборці віддадуть перевагу «меншому злу». Таким спаринг-партнером для Кучми став комуніст Петро СИМОНЕНКО. Далі були нейтралізовані кандидати, які могли б перешкодити реалізувати цю схему. Наприклад, голові НБУ Віктору ЮЩЕНКУ було обіцяно пост прем'єр-міністра. За дивних обставин загинув лідер Народного Руху В'ячеслав ЧОРНОВІЛ. Сили іншої опозиції були роздроблені, а спроби її об'єднати (так звана «Канівська четвірка») закінчилися провалом. Плюс до цього був задіяний потужний адмінресурс (включаючи масові фальсифікації на виборах), йшла тотальна пропаганда в ЗМІ. У підсумку Кучма дійсно вийшов у другий тур разом із Петром Симоненком і впевнено переміг з результатом у 56% проти 38%.

Ймовірно, приблизно така схема зараз сидить у голові у політтехнологів Банкової. Але чи може вона бути реалізована у нинішніх умовах? Для цього необхідно мати не тільки зручного спаринг-партнера, але й повний контроль над адмінресурсом і ЗМІ, а також внутрішньоелітний консенсус, під яким би підписалися всі олігархи і впливові клани. Плюс до того, важлива відсутність протидії з боку зовнішніх сил. Чи має Порошенко такі умови зараз? Розглянемо по пунктах.

Адмінресурс. Президенту вдалося посадити в усіх областях лояльних губернаторів. Однак більшість із них мають вагу остільки, оскільки знаходять спільну мову з місцевими елітами, які є реальною владою у своїх регіонах. Крім того, лояльність потрібно підтримувати грошима, а у нинішньої влади з цим проблеми.

Ще менше підстав говорити про ефективний адмінресурс, коли мова йде про правоохоронні органи. На чолі МВС стоїть Арсен АВАКОВ, який відкрито говорить про необхідність обрізати повноваження президента. СБУ, ГПУ і суди - в руках Порошенка, але чи можна сказати, що хоч щось із цих структур реально підконтрольне йому (втім, як і МВС Авакову)? Якщо судити за результатами, то вся діяльність правоохоронців за останні роки - це прихований саботаж, продиктований частково побоюваннями за те, що через два роки доведеться відповідати за свої дії так само, як зараз відповідають беркутівці і судді, а частково - банальною убогістю держави, яка не може стимулювати належним чином працю «государевих людей».

Нарешті взагалі немає підстав говорити про ефективний адмінресурс у центрі. Тут влада Порошенка тримається виключно на союзі з «Народним фронтом», який, у свою чергу, вже два роки займається тим, що знищує рейтинг президента (втім, Петро Олексійович відповідає «фронтовикам» взаємністю і, судячи з дуже низьких рейтингів НФ, цілком досяг успіху в цьому). І якщо вони так поводяться сьогодні, то як поведуть себе, коли мова піде про президентські вибори?

Олігархи і гроші. Петр Порошенко, звичайно, один з найбагатших людей країни. Але №1, як і раніше, Рінат АХМЕТОВ, який зараз начебто є союзником президента. Але, по-перше, Ахметов ніколи не складає яйця в один кошик, по-друге, чи є у нього підстави, наприклад, вірити в те, що Юрій ЛУЦЕНКО минулого тижня розпинався в парламенті проти формули «Роттердам+» за власною ініціативою? Та й як вірити, коли зовсім свіжою є історія з фактично антиахметівською блокадою, яку президент не припинив, а очолив?!

Що стосується інших олігархів (багато з яких уже стали колишніми), то у них ще менше підстав вірити Порошенку, який за три роки показав усім, що домовленості не виконує. Вони поки лояльні, але в будь-який момент ця лояльність може випаруватися. Зрештою те, як Порошенко «нагнув» олігархат, що деякі експерти ставлять йому в досягнення, насправді є звичайним для України явищем. Олігархи займалися свавіллям лише в 2006-2009 роках, коли було два яскраво виражених і ворогуючих між собою центри влади - президент і прем’єр. В інші часи, олігархи дуже швидко «нахилялися» - і під Кучму, і під Януковича. Але як тільки ситуація в країні змінювалася, то швидко переходили на бік їх ворогів.

Медіа. Усе сказане в попередньому пункті відноситься і до цього. Абсолютно всі великі ЗМІ, особливо телеканали, сьогодні лояльні до президента, але не більше. У Порошенка немає жодного повністю підконтрольного впливового медіа - усі вони як і раніше належать старим олігархам, які вже переконалися, що домовленості з Петром Олексійовичем, м'яко кажучи, ненадійні.

Більше того, за останні три роки втратив будь-який вплив «5 канал» - єдиний ресурс президента, який зараз безнадійно поступається у рейтингах «112» і «NewsOne». Правда, ще є спроба президентського оточення підняти «Тоніс», але поки незрозуміло, чи вистачить для цього часу і грошей. Попередньому власнику каналу - Олександру ЯНУКОВИЧУ - часу якраз забракло… Тому при всій лояльності нинішнього інформаційного простору ніхто не зможе гарантувати, на чиєму боці вона буде в разі президентських або парламентських виборів. Особливо при слабкості адмінресурсу і за відсутності великих грошей у влади.

У той же час контроль над телеканалами для президента є критично важливим. Як уже зазначалося, рейтинг Порошенка зараз тримається, в основному, на відсутності негативу в найбільших ЗМІ. Якщо останні стануть менш лояльні, це може мати для рівня популярності глави держави катастрофічні наслідки.

Зовнішнє середовище. У 1999 році Кучма обирався в умовах, скажімо так, непротидії з боку зовнішніх гравців. Росія, в силу особистих відносин з Єльциним, йому мляво допомагала. Захід на той час Леонідом Даниловичем уже був незадоволений, але активно палиці в колеса не встромляв. Зараз ситуація інша.
З Росією все зрозуміло. Незважаючи на те що в Москві є друзі Порошенка, які просувають концепцію «Петя серед усіх самий нормальний», у цілому в російському керівництві зараз переважає думка, що Порошенко «кинув» Кремль з обіцянкою виконати політичну частину Мінських угод, а тому віри йому більше немає. Швидше за все, Росія в разі виборів надасть серйозну підтримку його противникам.
Із Заходом відносини теж складні: Петру Порошенку ще дають аванси у вигляді кредитів МВФ та безвізового режиму, але, судячи з активності НАБУ, терпіння закінчується. Якщо у Порошенка з'явиться сильний і прийнятний для США і ЄС конкурент, то цьому кандидату буде надано всіляке сприяння.

Але головне навіть не це. У країні стає все менше грошей. Тому будь-яка велика політична інвестиція з-за кордону (за умови, звичайно, якщо вона потрапить в умілі місцеві руки) може повністю перевернути ситуацію.

Спаринг-партнери. Набагато гірше, ніж у Кучми, справи і зі спаринг-партнерами. Свого «Симоненка» у Порошенка поки немає. Певний час тому ходили чутки, що на цю роль на Банковій нібито розглядають «Опозиційний блок» і лідера його фракції Юрія Бойка. Але у Порошенка є всі шанси програти Бойку. Незважаючи на пасивність «Опоблоку», за яку його часто критикують прихильники, він володіє потенційно потужними ресурсами, які можуть бути задіяні на фінішній прямій до виборів. У руках близьких до партії бізнесменів знаходяться великі телеканали, вони все ще мають вплив на частину силових структур і судів, на місцеву владу. Поки ці важелі не використовуються, бо ОБ побоюються знищення свого бізнесу. Але вони вже одного разу показали, що можуть мобілізувати ресурси, витягнувши рейтинг «Опоблоку» за два місяці напередодні виборів у 2014 році з нуля до 10%. Концепція «повернемося у мирний і спокійний 2013 рік, але без Януковича, припинимо війну, налагодимо відносини і з Росією, і з Заходом», яку уособлює собою «Опозиційний блок», має великий потенціал підтримки не тільки серед населення, а й серед еліти та бізнесу. Приклад Молдови (перемога Додона у 2016 році) і Грузії (перемога Іванішвілі у 2012 році) показує, що кульбіти історії можуть бути досить різкими.

Актуальна соціологія показує, що в другому турі Порошенко програє і Юлії Тимошенко. Немає гарантій на перемогу в Порошенка, і якщо він буде боротися з кимось із «новомайданівських» осіб на кшталт Садового або ж Гриценка. Озвучена тема з виведенням до другого туру Вакарчука (або іншого якого-небудь «неполітичного» кандидата на зразок Володимира ЗЕЛЕНСЬКОГО) також досить ризикована, адже народ може проголосувати за нього, а не за Порошенка.
Головна проблема останнього в тому, що з усіх більш-менш прохідних кандидатів поки немає жодного, на якого б у народу спрацював рефлекс «проголосую навіть за Порошенка, тільки б не він». Поки що переважає інший електоральний рефлекс – «проголосую за будь-кого, тільки не за Порошенка».

У такій ситуації президент має дві стратегії дій. Перша - йти по беззаконню, грубо зачистивши політичне поле, не звертаючи увагу на правові формальності і демократичні процедури. Тобто, наприклад, заборонити «Опозиційний блок» (останні заяви нардепа Юрія БЕРЕЗИ про ночі довгих ножів у разі перемоги опозиції і натяки генпрокурора Луценка під час виступу в Раді показують, що в цьому напрямку влада промацує грунт).
Не допустити Тимошенко до виборів під приводом, що її кримінальну справу часів Януковича закрито незаконно.
Депортувати Саакашвілі в Грузію.
Остаточно завалити Львів і Садового сміттям.
Відібрати телеканали у їх нинішніх власників.
Заблокувати неугодні сайти і т.п.
За таких обставин Порошенко може вивести у другий тур проти себе Тягнибока, Ляшка або Білецького (та й взагалі будь-кого) і урочисто перемогти. Правда, такі дії у довгостроковому плані можуть мати важкі наслідки для самого Порошенка, бо з часом перетворять його на ізгоя на Заході. При тому, що в Росію, на відміну від Януковича, у нього можливості втекти немає. Єдиним виправданням для такого сценарію може стати відновлення бойових дій на сході країни, що дозволить ввести воєнний стан. Але це дуже більший ризик, адже нова війна може закінчитися важкою поразкою з усіма наслідками, що випливають звідси для верховного главнокомандувача.

Другий шлях - політична реформа, зменшення повноважень президента, перетворення України в парламентську республіку. Про це Порошенку все наполегливіше натякають і партнери по «Народному фронту», і представники великих фінансово-промислових груп, і навіть деякі його соратники. При такому варіанті Петро Олексійович залишається або номінальним главою держави (але все одно шана й повага присутні), або стає лідером однієї з впливових політичних сил у Верховній Раді, що впливають на роботу уряду. І в першому, і в другому випадку йому нічого не загрожує. Він зможе спокійно займатися своїм бізнесом, що розрісся за час його президентства, і спочивати на лаврах, як мудрий лідер, який урізав свої повноваження заради впровадження європейського формату управління державою. Хоча, звичайно, колишньої влади у Порошенка вже не буде. А відмовлятися від неї, як відомо, дуже складно.

Джерело: https://strana.ua


 

Коментарі

Новини онлайн

Правила користування сайтом

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів та інформаційних статей, коментарів і блогів користувачів, які розміщені на сторінках сайту, а також за наслідки їхньої публікації і використання.

Думка авторів статей, коментарів, блогів, розміщених на нашому ресурсі, може не збігатися з думками і позицією редакції.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за збитки, понесені в результаті використання або невикористання його інформації.

Прямі та непрямі образи будь-кого, зокрема, політиків, чиновників, журналістів, користувачів ресурсу; дискримінація за національною, етнічною, расовою або релігійною приналежністю, а також шовіністичні висловлювання, нецензурні висловлювання, будь-яка образлива поведінка по відношенню до авторів статей і учасників ресурсу забороняються.

Якщо модератор ресурсу, прочитавши повідомлення, вважає, що воно порушує правила ресурсу, він має право видалити його.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту. Відповідальність за повідомлення та інший контент на сайті несе користувач, який їх розмістив.

Iнформацiя та зв'язок

Портал «Хронограф» - незалежний соціальний медіапроект, мета якого - надати максимум корисної інформації про події в Україні, світі і Сумському регіоні.

«Хронограф» являє собою регулярно оновлюваний політематичний інформаційний веб-ресурс, на якому Вам завжди будуть доступні свіжі новини політичної та економічної тематики, науки та спорту, освіти та культури, відео- та фоторепортажі та ін., а також інтерв’ю і коментарі провідних вітчизняних та закордонних експертів, фахівців у галузі політики, економіки, суспільного розвитку.

Усі права захищені. При повному або частковому використанні матеріалів сайту чи за будь-якого іншого поширення розміщеної інформації посилання на сайт http://hgraf.com.ua обов'язкове.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст новин партнерів (інформери).

З усіх питань, пов'язаних з роботою порталу і розміщенням інформації на сайті, звертайтесь: email: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра., тел.: +38(066) 771-51-56.